Визнання заповіту недійсним полягає у діях заінтересованих осіб, які спрямовані на зміну змісту заповіту, встановлення його нікчемності чи іншим чином оскаржити особисте розпорядження померлого.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.
Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільної дієздатністю (тобто здатністю особи, під час вчинення заповіту, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними).
Відповідно до ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт підписується заповідачем особисто.
Якщо заповідач не може особисто підписати заповіт, то відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України, він підписується іншої особою за дорученням та у присутності заповідача. Підпис іншої особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний заповідачем.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначених у ст. ст. 1251-1252 ЦК України. Посвідчені заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі, в порядку затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що дійсність заповіту пов’язується законом із дотриманням вимого щодо його оформлення і посвідчення. При цього невідповідність заповіту вимогам закону означає його нікчемність (нікчемним є заповіт, недійсність якого прямо передбачена законом і не потребує доказування).
Відповідно до ст.1257 ЦК України, заповіт складений особою, яка не мала на це права є нікчемним. За позовом заінтересованої особи, суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Із змісту ст. 1257 ЦК України можна зробити висновок, що якщо заповідач при вчиненні заповіту перебував під впливом певних обставин, хвороби тощо, внаслідок яких заповідач не міг усвідомлювати, або повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то суд визнає заповіт недійсним.
Заінтересованими особами, в даному випадку, будуть усі можливі спадкоємці, як за заповітом, так і за законом.
Згідно із ч.4 ст.1257 ЦК України у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що до підстав визнання заповіту недійсним відносяться:
- недодержання письмової форми заповіту;
- відсутність відомостей щодо місця та часу складання заповіту;
- недодержання вимого щодо особистого підписання заповіту (окрім випадку передбаченого п.2 ч.2 ст.1247 ЦК України);
- складення заповіту особою, яка не мала на це права;
- порушення норм законодавства щодо вимого посвідчення та державної реєстрації заповіту;
- складення заповіту недієздатною особою;
- порушення вимог щодо кількості свідків та їх функцій при посвідчені заповіту (у разі, якщо заповідач виявив бажання про посвідчення заповіту при свідках).
Послуги Адвокатського бюро з визнання заповіту недійсним:
- юридичні консультації з приводу визнання заповіту недійсним, в тому числі виявлення причин недійсності;
- юридичні консультації з приводу прийняття та оформлення спадщини;
- визначення черговості спадкування;
- захист прав та інтересів заінтересованих осіб в процесі розгляду судом справи про визнання заповіту недійсним;
- визначення частки майна при спадкуванні;
- оформлення спадщини через суд.